Це — одна з найголовніших галузей матеріального виробництва людства, що забезпечує його харчовими продуктами рослинного й тваринного походження, а багато галузей промисловості — сировиною.Коли в часи неолітичної революції землероби почали вирощувати перші одомашнені рослини (це було за 7—8 тис. років до н. е.), населення Землі складало всього близько 4 млн чоловік. Сьогодні така кількість людей народжується за 10 днів. Якщо подібні темпи зростання населення збережуться і в майбутньому, то трудівникам сільського господарства світу, щоб нагодувати населення Землі, за перші два десятиліття XXI ст. потрібно буде виробити стільки харчових продуктів, скільки їх було виготовлено за попередні 10 000 років людської історії! Як вже вказувалось в розділі 2.5.4, переспоживання людством продукції біосфери вище критично допустимої межі — 1 % (а вже сьогодні людство споживає близько 10 % цієї продукції) неминуче викличе дезорганізацію й руйнування біосфери. Тому глобальною умовою виживання людства є зниження споживання, а отже, зниження кількості населення приблизно в 10 раз у порівнянні з сучасним рівнем.
Основу сільськогосподарського виробництва становить рослинництво. Серед кількох сотень культурних рослин, що культивуються на різних материках, основну кількість харчової продукції (за масою) дають такі рослини, як рис, пшениця, кукурудза, картопля, овес, ячмінь, цукрова тростина, соя, сорго, маніок, батат. Потрібно наголосити, що в природі існує величезна кількість їстівних рослин, які або взагалі не використовуються людьми, або ж використовуються надзвичайно обмежено (скажімо, нечисленними місцевими племенами). Лише в зоні вологих тропічних лісів ботаніки й етнографи зібрали відомості про 80 000 видів таких рослин! Оскільки площа тропічних лісів скорочується з катастрофічною швидкістю, людство може в найближчому майбутньому втратити це величезне багатство, так і не скориставшись ним.
Інша екологічна небезпека, що чатує на людство,— це збіднення генетичного фонду рослин і тварин. Так, відомо 28 видів пшениці (5 дикоростучі і 23 культурні). Протягом історії з цих видів селекціонерами виведено близько 22 000 сортів пшениці. Звичайно, користуються найбільш врожайними сортами. І як наслідок, величезні площі займають генетично одноманітні рослини, так звані монокультури. Вони дають змогу за короткий час досягти максимальних врожаїв. Але будь-які несприятливі зміни в природному середовищі (кліматичні зміни, поява нових збудників хвороб чи шкідників) можуть завдати величезної шкоди монокультурі, а то й цілком знищити її на великих площах. Історія сільського господарства переповнена подібними прикладами. Так, в 1970 р. врожай кукурудзи в СІЛА був знищений на половині плантацій від Флоріди до Техасу новим патогенним грибком. Оскільки більшість полів було засіяно одним сортом кукурудзи, епідемія поширилася зі швидкістю лісової пожежі, і загальні збитки фермерів досягли 1 млрд доларів. А в 1845 р. врожай картоплі — основного продукту харчування в Ірландії — був знищений грибковим захворюванням, збудник якого було випадково завезено з Мексики. Від голоду тоді вимерло близько 1 млн ірландців.
Впровадження монокультур, зведення тропічних лісів, урбанізація, будівництво великих водосховищ, що заливають тисячі гектарів земель, та інші негативні прояви антропогенної діяльності викликають небезпечне збіднення генофонду (або так звану «генетичну ерозію») планети. За підрахунками ботаніків, до середини XXI ст. можуть зникнути 250 000 видів рослин.
Гонитва за максимальними врожаями, порушення правил агротехніки, застосування важких сільськогосподарських машин, неправильна меліорація, перевипаси худоби та ін. ведуть до втрати основного багатства людства — родючих грунтів. Вчені встановили, що для створення грунтового шару товщиною 18 см природі потрібно в середньому від 1400 до 7000 років. Людина ж здатна виснажити, знищити шар грунту такої товщини за один-два сезони. Підраховано, що в порівнянні з тими 1500 млн га земель, що використовуються в наш час для вирощування сільськогосподарських культур, майже 2000 млн га земель було втрачено, виведено з сівозміни, перетворено на пустелі за історичний період. Сьогодні, за даними ЮНЕП, щорічно через вітрову й водну ерозію, будівництво міст, доріг, аеродромів, кар'єрів, промислових об'єктів у світі губиться від 5 до 7 млн га родючих земель. Величезної шкоди завдано землям України. За 1980— 1990 рр. Україна втратила 463 тис. га сільськогосподарських угідь. На 9 % знизився за останні 20 років вміст гумусу в грунті. Від водної ерозії у нас потерпає 29 % ріллі, 10 млн га земель на півдні республіки періодично вражається пиловими бурями.
Загалом же основні екологічні небезпеки, що нависли над сільським господарством, фахівці ООН за основними регіонами світу розподіляють таким чином:Європа — промислове забруднення земель, знищення лісів;
Північна Америка — широке розповсюдження монокультур;
Південно-Західна Азія — перенаселення, перевипас худоби, загроза генофонду;
Південно-Східна Азія — зведення тропічних лісів, «генетична ерозія»;
Південна Америка — знищення тропічних лісів, зникнення традиційних сортів культурних рослин;
Африка — перенаселення, знищення тропічних лісів, перевипас худоби, опустелювання.
Інша дуже серйозна проблема полягає в перехімізації сучасного сільського господарства. На зміну апробованій віками схемі землекористування земля — зерно — гній — земля прийшла неприродна, виснажуюча грунти схема земля — зерно — мінеральні добрива — зерно — більше мінеральних добрив і т. д. При цьому засвоєння хімічних поживних речовин, що містяться в мінеральних добривах, культурними рослинами в середньому не перевищує 40 %. Інші ж 60 % вимиваються з грунту, надходять до водойм і є джерелом їх небезпечного забруднення. Надмірне використання мінеральних добрив, зокрема азотних, викликає небезпечне для здоров'я людини збільшення в харчових продуктах нітратів і викликаних цим небезпечних захворювань.
Для захисту врожаїв від шкідників сучасне сільське господарство все більше використовує засоби хімічної боротьби — так звані пестициди хлорорганічного, фосфорорганічного й іншого складу.
Навантаження пестицидів при вирощуванні культур на грунти стає нестерпним. Так, при вирощуванні озимої пшениці в грунт інколи вносять до 6-10 кг пестицидів на гектар землі, овочевих культур — 45—50, плодових — 165 кг/га! Але ж на отруєній землі не може вирости неотруєний колос, неотруєний коренеплід!
Величезна кількість речовин, які пропонує сучасна хімія для сільського господарства — мінеральні добрива, пестициди, антибіотики, гормони, стимулятори й інгібітори розвитку, кормові дріжджі й багато інших — врешті-решт потрапляють в організм людини й загрожують не лише нам, а й нашим нащадкам. До того ж комахи й інші шкідники сільського господарства швидко звикають до хімічних засобів боротьби з ними, з'являються різновиди шкідників, на які отрута вже не діє, й потрібно збільшувати її дозу або застосовувати нові, більш отруйні засоби.
Розуміючи тупиковий шлях подальшого нарощування хімізації і так вже перехімізованого сільськогосподарського виробництва, деякі сільськогосподарські організації, господарства, фермери як на Заході, так і у нас стають на шлях так званого альтернативного сільського господарства. Його прихильники проголошують своє намагання досягти вирішення таких завдань:
зміна сучасного землеробства шляхом його «екологізації» й «біологізації», тобто землеробство має бути нешкідливим для природного середовища й забезпечити споживача чистими продуктами харчування;
розвиток землеробства на основі максимальної утилізації всіх відходів, що утворюються в господарстві;
підвищення рентабельності господарства, забезпечення його виживання.
Основна суть альтернативного землеробства полягає в повній або частковій відмові від синтетичних мінеральних добрив, пестицидів, регуляторів росту й кормових добавок. Комплекс агротехнічних засобів базується на строгому дотриманні сівозмін, запровадженні в них бобових культур для збагачення грунту азотом, застосуванні гною, компостів і сидератів, проведенні механічних культивацій й захисту рослин біологічними методами.
В альтернативному землеробстві грунт розглядають майже як живий організм зі складними фізико-хімічними й біологічними процесами. Прихильники альтернативного землеробства вважають, що удобрювати потрібно не рослини, а грунт, і виходять із принципу: «Від здорового грунту — до здорових рослин, тварин і людини». Ця концепція значною мірою відповідає шанобливому ставленню до землі-годувальниці, яке здавна було притаманне українському землеробу старих часів і збереглося донині серед справжніх трудівників сільського господарства України.
Прихильники альтернативного землеробства для підживлення рослин використовують лише «натуральні» добрива; крім гноюй компосту, кісткове борошно, доломіт, вапняк, розмолотий до борошна базальт, глауконітовий пісок, золу водоростей, рибну емульсію тощо. Для боротьби з шкідниками й хворобами застосовуються теж лише природні засоби — тютюновий пил, часник, піретрум, відвари кропиви, полину тощо. Вітається широке застосування біологічних методів боротьби з шкідниками; за рахунок розведення комах — ворогів цих шкідників, бактеріальних і вірусних препаратів проти шкідників тощо.
Незважаючи на нижчий рівень урожайності та вищу трудомісткість альтернативного землеробства, його продукція користується дедалі більшим попитом у населення. Люди згодні платити більше за продукцію з гарантією високої якості й безпечності.
