Екологія Буковини

Недоторканий фонд природи  

Незайманого ландшафту уже практично не існує, скорочується площа незайманих куточків природи; і тих районів, де вони збереглися у більш-менш первісному вигляді. У процесі інтенсивної діяльності людини руйнуються біотопи, життєве середовище рослин і тварин. Тому й виникла необхідність створювати зони незайманого ландшафту, де мандрівник знайде чимало цікавих об'єктів природи, що збагатить його знання і зробить відпочинок повноцінним.

Зони незайманого природного ландшафту на території Дністровського каньйону простяглися на 99 км. Це відрізки між селами Стигла — Губин — 60 км (з них на Тернопільщині 30 км), Хмелева—Устечко — 16 км, Торське — Зелений Гай — 10 км, Добрівляни — Городок — 7 км, Виноградне—Зозулинці — 3 км, Богданівна — Колодрібка — 3 км, Колодрібка — Горошова — 15 км, Устя — Худиківці — 2 км, Дністрове — Білівці — 13 км. А по Стрипі — від Яблунівки до Дністра (10 км) і по Джурину — від села Ниркова до Устечка; включаючи потічок Поросячку (10 км).

Ця частина Дністровського каньйону належить до наймальовничіших куточків України. Тут суворо забороняється будь-яке порушення природного ландшафту (відкриття кар'єрів, суцільні вирубки лісу тощо), будівництво споруд (крім альтанок від дощу), користування транспортом, полювання, засмічення побутовими предметами.

У лісах зони незайманого ландшафту прогулянки дозволяються лише в світловий день по визначених пішохідних туристських стежках. Нічліг для відвідувачів вирішується за рахунок житлового фонду прилеглих сіл або спеціально збудованих баз відпочинку на території сіл.

Суперунікальною є ділянка Дністра від села Стигла до Устечка і від села Горське до Заліщиків. Дивні природні оазиси-перлини відкриваються на відрізку між селами Стигла й Губин, що простягнувся по Дністру на 60 кілометрів. Ріка тут робить десять звивів, щедра краса і незайманість яких хвилює, бентежить, полонить кожного, хто потрапив сюди. Місцевість вражає контрастами. Лівий берег переважно високий і стрімкий, вкритий величавими подільськими дібровами; правий — положистий, зайнятий сільськогосподарськими культурами. Між селами Стигла і Космирин виступає ряд травертинових скель з печерами і джерелами.

Трохи нижче Стиглої, за кілька метрів від Дністра, з молодих травертин, порослих м'ятою, стікає безліч маленьких струмочків, що утворюють мініатюрний водоспад. Поряд облюбувала собі місце калина.

Трохи далі лівий берег стає пологим. На ньому розкинулось село Надрічне. Правий же — стрімкий і високий, вкритий лісом. Маячать травертини, а біля річки витікають три джерела кришталево-чистої води, біліють уламки гіпсу. Девонські відклади відкривають допитливим гравітаційні складки.

Від Надрічного і до села Монастирок — просторий край краси, тиші і цілющого повітря. Гарно вимальовується долина річки Баришки у місці впадіння її у Дністер.

Проте найказковіші краєвиди попереду, по течії Дністра. Пропливши не більше п'яти кілометрів від гирла Баришки, потрапляємо у гірську місцевість. Тут по лівому, досить високому пагорбу розбіглося село Сновидів. Ніжним смарагдом молодих посадок сосни звичайної одяглися схили ярів та балок поблизу Дністра. Вони надійно захищають ґрунт від водної ерозії, а русла річок від замулення.

На восьмикілометровому відрізку Дністра, між селами Возилів — Монастирок, спостерігаємо таємничі окреслення девонських скель. Одягнені у грабові діброви, «обтесані» вітрами і дощами, вони вражають чудернацькими, фантастичними формами і надзвичайною крутизною. У пошуках вологи і гумусу кожна травинка-стебелинка, кожне деревце п'ялися своїм корінням у найменшу щілинку урвистих скель, і — диво-дивнеє: знаходять поживу, ростуть, розвиваються!..

Той, хто бачив озеро Байкал, оточене горами — то оголеними, то з дрімучим лісом,— мабуть, пригадає його собі, зустрівшись з екзотичною красою цієї ділянки Дністровського каньйону. Тут схили річки так само різко змінюються стрімкими скелями, які повисають під кутом майже 80 градусів. Вкриті вони деревно-чагарниковою рослинністю, що підступає майже до води.

За п'ять кілометрів нижче від села Монастирок, на лівому пологому березі Дністра, у центрі одного з найбільших меандр-звивів, розташоване старовинне село Лука, а на протилежному березі — Незвисько. Їх колись з’єднував паром. Тут ріка утворює майже острів з перешийком у 1,5—2 км. Між селами Возилів — Уніж — 30 кілометрів водного шляху, а по суші — близько двох.

П'ять кілометрів за течією від Уніжа — і ми потрапляємо в один з наймальовничіших диких куточків природи, де річка Золотий Потік, подолавши великий лісовий масив, вливає свої води у Дністер. Тут місцевість Теж гірського вигляду. А в лісі водяться вепри, козулі, борсуки; у розмаїтому царстві пернатих можна зустріти і такого рідкісного птаха, як пугач.

На всій території Дністровського каньйону полювання заборонено, його площа вилучена з мисливських угідь і вважається ділянкою по відтворенню тваринного світу. Травень і червень — місяці інтенсивного розвитку тварин. Людина у цей період зобов'язана створювати умови для спокою і тиші: одні види птахів якраз висиджують потомство, інші — вигодовують його. А в тварин триває нелегкий процес виховання молодняка.

За Хмелевою Дністер оточений горами з усіх сторін. На 15-кілометровому відрізку шляху то на лівому, то на правому боці розкидані острівці, які виглядають казково. Течія ріки приводить нас в урочища Литячі, Дорогичівка, Шутроминці, Устечко. Знов — картина несказанної краси: на сонці виблискує дзеркало Дністра, на берегах, немов у задумі, схилились могутні дерева, кущі верболозу, вільхи; далі — діброви з кизиловим підліском, а на оголених стінках — наскельно-степова рослинність.

До унікальних куточків зони непорушеного природного ландшафту належить і відрізок Дністра між селами Торське та Іване-Золоте. Звідси, з лівого, досить високого і стрімкого берега, відкривається в усій величі панорама каньйону. Із стометрової висоти витікає ряд джерел, які мініатюрним водоспадом вливаються у Дністер по стрімкому схилу.

Лучно-степові схили у квітні жовтіють Дивними золотистими квітами горицвіту весняного. У цей же час у лісі зацвітає чемерник червонуватий, що приваблює не лише своєрідними квітами, а й гарним листям. Проте з чемерником треба бути дуже обережним — він отруйний. Про нього в середньовічні часи було поширено чимало забобонів. Вважалося, що він оберігає людину від усякої нечистої сили, відьом, чортів і запобігає найважчим заклинанням. У Англії ще недавно садили чемерники біля дверей житла, щоб злі духи не могли переступити через поріг.

Коли відцвітають підсніжники, проліски, печіночниця, медунка, первоцвіт, фіалки, крізь трав'яний покрив виступає ніжна і запашна лісова царівна — конвалія. Наче сріблясті малесенькі дзвоники звисають її квіти, що здавна стали уособленням чистої краси і радості весни. З листя квітів конвалії виготовляють препарати для лікування серцевих хвороб. Плід її — велика соковита ягода, що наприкінці літа набуває яскраво-червоного кольору. Як каже легенда,— то забарвлені кров'ю серця сльози красеня Ландиша, який гірко оплакував відхід коханої Весни...

Поряд з конвалією зростає представник цієї ж родини — купина лікарська.

Багата палітра каньйону влітку. Зацвітають темно-синя шавлія, біла ромашка, рожева та біла конюшина, поміж якої вкраплюється синюватий мишачий горошок; поетично виглядають бузкового кольору дзвоники та кущі шипшини, що наче напнули на себе білі та рожеві покривала. Напоєна рясними дощами земля приносить свої щедрі дарунки — ягоди, гриби. А яка тут приємна вечірня година, коли над землею піднімається сухе, прогріте за день повітря, настояне на травах і квітах! Дихаєш — не надихаєшся! А внизу — тихий плескіт річки, змовкають у борах пташині серенади, лагідна ніч спускається на землю...

Великий дар природи — ліси. Від них — і вода в ріках, волога в ґрунтах, і дощі; вони — заслін землі од вітрів і водної ерозії. Ліс — народне багатство, значення якого важко переоцінити, фабрика кисню і легені планети, її зелений одяг; це лабораторія по очищенню атмосферного повітря від шкідливих для здоров'я домішок, природна здравниця.

Відпочинок у лісі навіть протягом 4 — 6 годин супроводжується підвищенням тонусу центральної нервової системи, поліпшенням легеневої вентиляції, бо лісове повітря вміщує велику кількість кисню й озону. В сонячний день один гектар лісу виділяє 180—220 кілограм вільного кисню, поглинаючи при цьому два кілограми вуглекислоти. Він майже в десять разів більше зволожує і освіжає повітря, ніж водний басейн такою ж площею. Протягом вегетаційного періоду дерева зменшують запиленість повітря в середньому на 42 проценти. Лісове повітря містить бактерій у 300 разів менше, ніж у місті, а в соснових і ялинових борах з їх смолистим ароматом воно практично стерильне: один гектар соснового лісу за добу виділяє понад чотири кілограми летких фітонцидів, чого досить, щоб «простерилізувати» повітря великого міста. Крім того, повітря соснового лісу містить малі концентрації камфори і рештки бромідів, що благотворно впливає на здоров'я людини.

Ліс не може існувати без тваринного світу, зокрема без фауни ґрунтів і фауни мікроорганізмів. Без них він би «утопився» у своїх відходах. Протягом мільйонів років еволюції рослини і тварини у конкретних екологічних умовах пристосовувались до умов існування, утворюючи саморегулюючі біогеоценози. Отже, в кожному конкретному ландшафті сформовані свої угруповання рослинного і тваринного світу.

Комахи в біотичному кругообігу біосфери відіграють значну роль — запилюють величезну кількість видів квіткових рослин, які дають борошно, мед, віск, шовк, цілющі препарати; вони є санітарами в природі і поживою для хребетних та безхребетних тварин, підтримують і підвищують родючість ґрунтів, регулюють чисельність собі подібних видів і, нарешті, своїми формами, забарвленням, поведінкою спонукають людину глибше пізнавати складність природи.

Іноді можна побачити, як, боязко озирнувшись, з хащі на галявину виходить тонконога граціозна козуля, а там перебіг дорогу заяць-русак чи замітає свій слід лисиця. У лісах цієї зони Дністровського каньйону водяться також кабан, борсук, ласка, куниця лісова і скельна, тхір, білка, лісовий кіт. З кущів і дерев линуть трелі, писк, крик, свист близько 60 видів птахів; чути шарудіння їжаків, цокотіння білочок, дзявкіт молодого лисеняти. Подають голоси джмелі, жуки-велетні. Навколо нас бігають, плазують, стрибають, плавають, літають тисячі різних живих істот...

А дерева? Ви вслухалися коли-небудь у їх шум? Листя осики завжди тремтить і при цьому наче лопотить. Могутній дуб при тихому вітрі лопоче басисто. Стримано, ласкаво шелестить листя берези, легко, м'яко — липи. І всі ці звуки зливаються в єдиний голос рідної природи.

Заповідних об’єктів каньйону є велика кількість пам'яток живої і неживої природи. Одні з них мають світове і союзне значення, інші — республіканське, а більшість — місцевого значення. Серед них є унікальні об'єкти, над створенням яких природа трудилася понад 400 мільйонів років тому, коли сучасна територія області була часткою Силурійського моря. Є й такі, які творяться ще й тепер: це травертини. Всього в каньйоні налічується близько 100 цінних об'єктів природи та чотири заказники по збереженню і відтворенню лікарської рослинності. 62 пам'ятки знаходяться в межах Тернопільщини. Всі вони вилучені з господарського користування.

Пам'ятки живої природи — це окремі ділянки або види і форми рослинного та тваринного світу, які мають наукову, пізнавальну, народногосподарську, культурно-історичну та естетичну цінність. Це, наприклад, ділянки з рідкісною реліктовою та ендемічною рослинністю; ділянки високопродуктивного лісу, які є еталонами для даних географічних умов; лісові площі, зайняті цінними деревами або чагарниковими породами, окремі вікові та екзотичні дерева, чагарники, елітні й плюсові дерева, а також окремі види рослин і тварин, що вже зникають.

До пам'яток неживої природи відносяться унікальні відслонення гірських порід, скелі, гроти, печери, окремі мінерали, оригінальних форм вивітрювання і ділянки із своєрідною геологічною будовою. Такі об'єкти є цінними «документами», що дають уявлення про багатомільйонну еволюцію земної кори та розвиток органічного світу і є своєрідними сторінками літопису минулого нашої планети. На Тернопільщині виявлено і взято під охорону 54 пам'ятки неживої природи.

... Древня мудрість гласить: «Одна людина залишає за собою слід, десять чоловік — стежку, а тисяча — пустиню». Отже, заповідні місця — не для масового відвідування, вони—золотий фонд природи, що є недоторканним.

Щедра і багата українська земля на чарівні куточки, неповторні, визначні ландшафти, оспівані відомими письменниками і поетами, відображені на полотнах майстрів пензля. Дністровський каньйон — своєрідний, величний храм-музей, де в усій своїй незайманості, у гармонійному поєднанні зібрані найкращі творіння живої і неживої природи, кожне з яких гідне подиву і опису.